Наші вчителі

Народилась на Рівненщині, виросла частково на Хмельниччині у маленькому селі Ювківці, Білогірського району- звідти родом мама. В нашій сім`ї завжди багато працювали, а на свята, зустрічаючись з родиною, багато і дуже гарно співали, завжди дотримувались традицій. В 18 років я приїхала до Німеччини. Закінчила університет у Майнці з дипломом філолога німецької і російської мови, а також географії.

Коли стало питання, чи варто навчити своїх дітей рідній мові- мала лише одну відповідь- необхідно! Це коштувало і надалі коштує багато зусиль і часу. Але, на мою думку- зусилля недаремні.

Щосуботи в Українській школі намагаюсь передати ті численні скарби української культури, фольклору, літератури, які дала мені моя родина, особливо мої мама і бабця Маруся. Бабця, вчитель німецької мови, надихала мене свого часу до вивчення німецької, пізніше стала, зараз уже посмертно, джерелом моїх знань української.

Я переконана- що найважливіша якість кожного вчителя- це любов до дітей. Діти потребують любові, уваги, ствердження, визнання дорослими. В нашу школу я вкладаю частину своєї душі. З любов`ю підбираю матеріал і твори до читання моїм учням, щиро цікавлюсь їхнім особистим життям, намагаюсь розбавити і найсухіші мовні теми- веселою грою чи співом. Діти дуже люблять пісні- швидко запам`ятовують тексти!

​

Я народилася та виросла на Рівненщині. З першого класу була закохана в першу вчительку і в професію вчителя. ЇЇ вмілість поєднати любов до дітей та вміння подати матеріал для навчання мене завжди захоплювали.

Ставши трохи дорослішою і розпізнавши більше професій пріорітети змінилися. Закінчивши факультет іноземної філології мені захотілося більшого, пізнати світ, культуру і людей мови країни, яку я вивчала.

В Німеччині провчившись на германістиці і славістиці я зрозуміла, що професія педагога мені найбільше подобається і вирішила перейти на інший напрям: німецька мова як іноземна, чим і займаюся до цих пір. Під час навчання в університеті міста Майнц я мала змогу познайомитися з співвітчизниками, які були в процесі створення Української школи. Я залюбки погодилася допомогти в реалізації цієї ідеї, але вчителем молодших класів себе не уявлчла. І як доля того бажала, шукався вчитель для дітей молодших класів віком 2,5-4 роки. Я погодилася провести декілька уроків, але з умовою, що мене хтось замінить. Це було 4 роки тому. Я і зараз є вчителем цієї групи і пишаюся своїми учнями. Вони не лише можуть гарно писати, читати і розмовляти українською мовою, а й додають мені гарних емоцій, позитиву та настрою.

Колись я прочитала гарний вислів В. Ключевського: “Щоб бути хорошим викладачем, потрібно любити те, що викладаєш і любити тих, кому викладаєш”. І це здійснилося!!!!

Я дуже люблю своїх учнів і те, чим займаюсь!

Я родом з Львівщини, з маленького містечка Стрий, що на берегах гірської швидкоплинної річки. Спочатку життя закинуло мене в Київ, де я здобула педагогічну освіту в університеті імені М. П. Драгоманова і почала працювати вчителем. 

Так склалося, що я 9 років була вчителем німецької мови в Україні, а згодом у Німеччині почала викладати українську мову для діток в Українській суботній школі. Це було у 2016 році. Спочатку це булo для мене можливістю живучи в Німеччині поринути в українську культуру і водночас продовжити справу, якою я так довго займалась в Україні - викладання мови дітям. А згодом, коли сама стала мамою, я зрозуміла, наскільки це для мене особисто важливо, щоб моя дитина розмовляла також і українською, щоб вона бачила, що інші діти нею теж розмовляють і, живучи в Німеччині, відчувала, що в ній є частинка України.

 Зараз я працюю з найменшими дітками нашої школи віком 3-4 роки. Наші маленькі школярики потребують постійної зміни діяльності, море руху, пісень, ігор, шаленого темпу. І навіть, коли здається, що вони тебе не чують, вони як губка вбирають в себе все. І скільки щастя, коли отримуєш віддачу і малята починають видавати, те що ми вивчали на уроці! Я ще раз переконалася, наскільки це важливо, робити те, що ти любиш, вдосконалюватися в цьому і отримувати від цього задоволення! 

Народилася я на Кіровоградщині 63 роки тому. З дитинства дуже любила танцювати, тому паралельно з навчанням у школі, танцювала у народному ансамблі "Колос". Почалося доросле життя..Закінчила Полтавський кооперативний інститут і все життя працювала у сфері торгівлі. І тільки зараз можу займатися своєю найулюбленішою справою - танцями. Танцюю сама та маю змогу навчати дітей нашому українському танцю і від того щаслива!!